Олександр Стаднік

Олександр Стаднік народився 4 червня 1995 року в селі Світязь. Закінчив місцеву школу, професійну освіту здобув у Шацькому лісовому коледжі ім. В.В.Сулька. Працював на підприємстві з вирощування лохини, був рятувальником, сторожем. У 2016 році Олександр створив сім’ю. Разом із дружиною Іванною вони виховували двох дітей – сина Олександра та донечку Емілію. Для своєї родини він був справжньою опорою – люблячим і турботливим чоловіком, найкращим татом, який виховував дітей не словами, а власним прикладом. Добрий, чуйний, справедливий, він ніколи не підвищував голос, а завжди знаходив потрібні слова. Коли приїжджав у короткі відпустки з зони бойових дій, кожну вільну хвилину проводив із дітьми. Для них він був цілим світом. Таким же відданим сином Олександр був і для своїх батьків – їхньою надією, підтримкою та гордістю.

Рідні, друзі, побратими й усі, хто його знав, пам’ятають Олександра чесним, справедливим, розсудливим і щирим. Він завжди мав відкрите серце, світлу усмішку, був життєрадісним, уважним до людей і готовим прийти на допомогу. Серед його захоплень – полювання, риболовля. Він умів знаходити щастя у простих речах, цінував кожну мить життя, щиро любив рідний край і світ, у якому жив.

У 2023 році Олександра мобілізували до лав Збройних Сил України. Старший солдат Олександр Стаднік служив старшим водієм 1-го аеромобільного відділення 1-го аеромобільного взводу 11-ї аеромобільної роти 3-го аеромобільного батальйону військової частини А4355 77-ї окремої аеромобільної бригади. Телефонував додому, але майже нічого не розповідав про службу, щоб не тривожити дружину. Лише коротко говорив, що важко.

Кожна відпустка була для нього безцінною, адже найбільше прагнув бути поруч із сім’єю. Війна змінила його – ще більше навчила цінувати рідних, кожну зустріч і кожну хвилину, проведену разом.

16 липня 2024 року поблизу населеного пункту Берестове Куп’янського району Харківської області Олександр зник безвісти. Рідні не втрачали віри до останнього. Шукали його всіма можливими способами, зверталися до міжнародних організацій, брали участь в акціях підтримки зниклих безвісти, сподіваючись почути найважливішу звістку – що він живий. Та, на жаль, надії не справдилися. Особу полеглого захисника вдалося встановити лише за результатами ДНК-експертизи.

12 жовтня 2025 року Олександра Стадніка поховали з усіма військовими почестями у рідному селі Світязь.

За мужність, незламність і вірність військовій присязі старший солдат Олександр Стаднік нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), а також відзнакою командира ВЧ А4355.

Йому назавжди 29 років… У пам’яті рідних він назавжди залишиться люблячим чоловіком, турботливим батьком, вдячним сином. Для побратимів – надійним товаришем. Для України – Героєм, який віддав найдорожче за її свободу і майбутнє.

Читайте також:

Захищаючи Україну від ворога, загинув військовослужбовець Олександр Стаднік

В Шацькій громаді попрощалися з воїном Олександром Стадніком з села Світязь